Людмила Олексіївна Глущенко народилася 24 липня 1945 року в м. Барнаул (Росія), де її родина перебувала в евакуації під час Другої світової війни. У 1955 року родина переїхала до Черкас за місцем роботи батька Людмили — Олексія Павловича Курбанова, який був одним із засновників черкаського заводу «Фотоприлад» і його першим директором (1962-1979) [1, 2].
У Черкасах Людмила навчалася в середній школі № 17, яку, закінчила із золотою медаллю. Після школи вона вступила до Львівського політехнічного інституту, а згодом перевелася до Київського політехнічного інституту. Після завершення КПІ вступила до аспірантури Ленінградського інституту точної механіки та оптики.
У 1981 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Дослідження основних факторів, що впливають на якість зображення при контрольно-копіювальному процесі» за спеціальністю 05.11.07 «Оптичні прилади». Тематика її наукової роботи стосувалася якості фотографічного зображення під час контрольно-копіювальних процесів — чинників, що впливали на передавання деталей зображення під час контактного друку та копіювання. Цей напрям був безпосередньо пов’язаний з оптичним приладобудуванням, фотографічною технікою й апаратурою для оброблення аерофотоматеріалів.
28 червня 1982 року Людмила Олексіївна разом зі своїм чоловіком, фізиком Віктором Олександровичем Коробіциним, поверталася з Ленінграда до Києва рейсом № 8641. Подружжя поверталось до дому після успішного захисту Віктором кандидатської дисертації.
На момент загибелі Людмилі Олексіївні було 36 років. До її 37-річчя залишалося 26 днів. Її поховали в Черкасах.
У той трагічний день вони з чоловіком летіли після його успішного захисту дисертації. Двоє щасливих людей. Трагізм ситуації полягав у тому, що в них були квитки на різні рейси і хтось мав залишитися живим, але в останню мить вони обміняли один квиток і полетіли разом.
Після катастрофи мій дід Олексій Павлович Курбанов, користуючись своїми зв’язками у Москві, домігся можливості бути присутнім на судовому розгляді справи. Йому вдалося дізнатися про суд. Не знаю, в якому статусі він брав участь у засіданнях, швидше за все, як слухач [саме так, оскільки офіційно жодних з потерпілих на суд не були запрошені – прим. Данила Бенатова]. Мабуть, як колишньому директору великого військового підприємства йому надали можливість побувати на суді, але не більше. Повернувшись додому, дід кілька днів взагалі мовчав. Потім розповідав, що моторошні подробиці картини падіння літака слідчі читали дві години. Говорив, що всі пояснили «людським фактором». Незабаром після катастрофи дід пішов на пенсію і помер від інфаркту у 1989 року.
Там ще якась історія була із золотими каблучками. Я точно не пам’ятаю. Чи ми їздили кудись, чи до нас приїжджали. Пам’ятаю, що була купа каблучок і ми шукали ті, що були на мамі…
Після отримання звістки про загибель дочки, мою бабусю паралізувало і тільки заради мене вона через кілька років стала на ноги. Виходить, бабуся стала мені мамою. Я її дуже любила. Вона прожила до 85 років. Встигла побачити мою доньку та свою правнучку…
1. Дзвін. (2021, 19 березня). Мирний завод із ядерним слідом: 60 років черкаському «Фотоприладу» (фото). https://dzvin.media/news/myrnyj-zavod-iz-yadernym-slidom-60-rokiv-cherkaskomu-fotopryladu-foto/
2. НВК «Фотоприлад». (2025, 18 листопада). У Вікіпедії. https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=НВК_«Фотоприлад»&oldid=46593186