Іра народилася 9 липня 1962 року в Києві, жила на вул. Дорогожицькій, у тій її частині, яка пізніше була перейменована на вул. Шамрила. Навчалася у 24-й школі, ми сиділи за однією партою з п’ятого класу до десятого, до закінчення школи. Жили через двір: ми — у 15-му, вони — у 19-му, а ще були в одній групі в дитячому садку, але якось не дружили. У школі стосунки були хорошими, у дружбу вони переросли вже у старших класах, а стали ближчими вже після школи.
Ірин тато, Володимир Іванович, раніше був військовим, вони жили в Німеччині. У них удома мені дуже подобалися дві німецькі фігурки — панночки, тонко зроблені, особливо одна, у мереживній сукні. Мама Іри — Таїсія Сергіївна (тітка Тася) була родом з Арзамаса. Коли ми обидві ходили до дитячого садка, вона влаштувалася туди кастелянкою, щоб бути ближче до Іри, а потім працювала за спеціальністю, бухгалтером в інституті вдосконалення лікарів, неподалік. Ірина сестра Лариса була років на сім старша за нас. Після інституту культури вона вийшла заміж за курсанта. Він потім служив у Чехословаччині, де народилася племінниця — Катя, яку Іра дуже любила. Сестра з родиною жили в Ленінграді.
Навчалася Іра сумлінно, тому й добре. Показувала чудові результати в бігу, бігала красиво. Але в неї було слабке здоров’я, шуми в серці, тому спортом займатися не могла.
Іра любила дітей і після школи вступила до педагогічного училища. Начебто все було нормально, але потім я дізналася, що вона покинула педагогічне училище і вступила до торговельного, яке закінчила дуже добре, і за розподілом працювала в комісійному магазині на Обсерваторній. Працювала із задоволенням. Пам’ятаю, одного разу підшукала мені чудову сукню кольору хакі, яку я довго носила.
У червні 1982 року якось пішли ми з Ірою гуляти з нашим собакою, доберманом, до нашого Сирецького парку, де дитяча залізниця. Ходили далеко, за міст, і багато говорили, залишилося відчуття глибокого розуміння. Я пішла з Київського політеху, для багатьох це було секретом, але Іра це зрозуміла, оскільки сама пройшла через зміну спеціальності.
Через кілька днів зайшла до них додому, і тітка Тася сказала, що Іра зараз у Ленінграді, отримала відпустку й полетіла погостювати до Лариси. Я ще подумала — раптово полетіла. Дні народження в нас поруч — 7 і 9 липня. Іра народилася в один день із нашою сусідкою по під’їзду Ірою Борисенко. Останні роки дні народження ми відзначали разом. Оскільки сусідка мала їхати на практику, день народження вирішили відзначати 28-го в іншої нашої подруги Діни.
Чекали Іру з аеропорту. Тато поїхав за нею до Борисполя. Стали телефонувати до Борисполя, там було безперервно зайнято. І якось мені вдалося додзвонитися, зняли слухавку й на моє запитання сказали — Ірини Володимирівни немає… Життя змінилося. Потім ходили до них щодня протягом тижня, тому що новини надходили повільно й потроху.
Якогось дня сказали, що тіла привезли до моргу на Оранжерейній, і ми пішли з батьком Іри, Володимиром Івановичем, на впізнання. Нас не пустили, нічого не сказали. Якогось дня привезли труну з коробочкою — урною. Ми з дівчатами ходили до Шевченківського універмагу купувати одяг, щоб покласти у труну. Раптом почали сперечатися, яку купувати комбінацію, не відразу зрозуміли, що це вже не має значення…
Приїхала сестра Лариса з Ленінграда, бабуся з Арзамаса. Ховали на Берківцях, день був спекотний. Поминки. Невдовзі помер Володимир Іванович. Через кілька місяців привезли Ірин паспорт, каблучку з бірюзою, розрізану, і сережки, у повному порядку.
Тітка Тася переїхала до Ленінграда, ближче до Лариси, Катя вийшла заміж, живе в Італії, виховує доньку.
Іра була дуже правильною людиною, зі спокійним почуттям гумору. Життя в неї було нелегке, але вона якось не скаржилася, уміла веселитися, ми добре з нею працювали на сусідніх рядках, коли відбували повинність у колгоспі.
Вічна пам’ять…
Джерело: спогади Юлії Шуман-Шинської (Julia Schumann-Shinsky)
