родинний архів родини Гайдукевичів
донька Катерина
Народився 7 березня 1940 року в Ленінграді. Усе життя прожив у рідному місті, за винятком періоду Другої світової війни, коли перебував в евакуації. Після закінчення середньої школи вступив до Ленінградського політехнічного інституту, а згодом перевівся до Ленінградської лісотехнічної академії, де здобув диплом інженера. Працював інженером-конструктором в одному з ленінградських будівельних трестів, що спеціалізувався на виготовленні матеріалів із деревини.
Анатолій Миколайович був творчою особистістю, здійснював нові розробки у професійній сфері та мав запатентовані винаходи. Крім того, він вирізнявся організаторськими здібностями й незадовго до фатального відрядження, яке обірвало його життя, був призначений головним інженером свого тресту.
Розповідає донька Анатолія Миколайовича Катерина:
«Батько був талановитим не лише у професійній сфері. Він мав гарний голос і музичний слух, чудово грав на акордеоні та гітарі; дуже любив спорт: волейбол, карате, плавання, катався на ковзанах і лижах, грав у шахи. Значну частину свого життя присвячував туризму.
Його дуже захоплювали водні подорожі та походи в гори. За радянських часів можливості подорожувати за кордон не було, проте територія Радянського Союзу була величезною, і батько побував у різних її куточках — від пустель Каракумів до лісів Сибіру, фіксуючи свої враження на кінокамеру.
Творчий потенціал і допитливий розум постійно спонукали Анатолія Миколайовича створювати щось нове. Він самостійно проєктував різноманітні технічні засоби, побудував катер і байдарку оригінальної конструкції, власноруч виготовляв меблі.
Друзі цінували його за лідерські якості, веселу вдачу та різноманітність інтересів. Незважаючи на те, скільки років минуло, вони й досі зберігають пам’ять про нього.
У 1969 році Анатолій Миколайович одружився з моєю мамою, а 1972 року народилася я. Наша сім’я була дуже дружною, а стосунки в ній будувалися на любові та повазі. Моя мама також працювала інженеркою, поділяла татові інтереси й підтримувала його захоплення.
Лише десять років мені пощастило знати свого батька, проте його любов я пронесла через усе життя. Анатолій Миколайович був дуже уважним і турботливим. Він прагнув зробити моє дитинство насиченим цікавими подіями та сповненим вражень, передавав мені свої інтереси й навички та, звичайно, дарував безмежну любов.
Загибель тата стала для нас із мамою страшною трагедією, яка зламала наше життя.
Припускаю, що маму повідомили про судовий процес у справі авіакатастрофи, однак вона не брала в ньому участі й не мала жодної інформації. Справді, за радянських часів будь-які відомості про катастрофи приховували, факти замовчували та спотворювали. Тому наша родина не знала жодних подробиць трагедії, що сталася».
Анатолій Миколайович похований на Північному кладовищі в Санкт-Петербурзі. У 2004 році поруч із ним знайшла останній спочинок його дружина Інна Григорівна.
