Олексій Богарьов народився 7 лютого 1957 року в селі Софієво Гродненської області Білоруської РСР у родині військовослужбовця та вчительки. У 1960 році, після виходу батька у відставку, родина Богарьових переїхала на його батьківщину — до міста Кемерово в Росії. У 1964–1974 роках Олексій навчався у фізико-математичній школі № 1 міста Кемерово. У 1974 році він вступив на шахтобудівний факультет Кузбаського політехнічного інституту.
У 1978 році Олексія, як одного з найкращих студентів інституту, направили продовжувати навчання до Ленінградського інженерно-будівельного інституту. Він закінчив його з відзнакою, після чого вступив до аспірантури кафедри будівельних матеріалів, де навчався і працював під керівництвом професора Дубенецького.
У 1979 році Олексій одружився зі своєю однокурсницею Вірою. Того ж року в подружжя народилася донька Катерина.
28 червня 1982 року Олексій вилетів до Києва, де мала відбутися конференція за тематикою його майбутньої дисертації. Разом з Олексієм до Києва збирався летіти і його науковий керівник — професор Дубенецький, однак за день до вильоту він попросив свого аспіранта здати його квиток.
Олексія поховали в місті Кемерово. Потерпілою у кримінальній справі була визнана його дружина. На момент загибелі Олексія його доньці Катерині було два роки. Навесні 1983 року Віру Богарьову запросили до Києва для ознайомлення з попередніми результатами слідства. Про судовий процес у Верховному Суді РРФСР їй ніхто нічого не повідомив. Водночас після повернення до Кемерова Віру неодноразово викликали до транспортної прокуратури та брали з неї підписки про нерозголошення.
Страхову виплату в розмірі 300 карбованців Держстрах СРСР розподілив між матір’ю, батьком, братом, дружиною та донькою загиблого. Батьки та брат від своїх часток відмовилися. Гроші поділили на дві частини, однак до повноліття доньки її частка повністю знецінилася — цих коштів не вистачило б навіть на шоколадку.
Доньці Олексія призначили пенсію у зв’язку з втратою годувальника в розмірі 28 карбованців. Через постійне знецінення карбованця у 1990-х роках ця пенсія скоротилася до сміховинного розміру. Щоб домогтися її підвищення хоча б до прожиткового мінімуму, родині Богарьових довелося кілька разів судитися з «Аерофлотом».
Віра згадує: «Мені намагалися відмовити у призначенні пенсії з таким формулюванням: “Ваш чоловік лише навчався і нічого не вклав у народне господарство”». Проте справа, звичайно, була не в грошах, а в приниженнях, через які довелося пройти вдові молодого радянського науковця, оформлюючи документи та оббиваючи пороги численних установ.
Віра згадує: «Льоша був чудовою людиною — розумною, доброю, талановитою, красивою, він подавав великі надії. У нього були величезні життєві перспективи, море невитраченої енергії та віра в якесь надзвичайне майбутнє для нашої родини. Він був найкращою людиною у світі. Заміж я більше не вийшла — цього просто не могло бути за визначенням. Усі ці 32 роки він дивиться на мене з фотографій на стінах нашої квартири…»
Донька Олексія виросла і тепер уже набагато старша за свого батька, який назавжди залишився 25-річним. Катерина Богарьова закінчила Кемеровську медичну академію та працює лікаркою терапевткою у Госпіталі ветеранів війни в місті Кемерово.
